Історико-дослідницький нарис Василя Герея.

   Іванівці - мальовниче село над рікою Прут , яке , можливо , мало різниться від інших населених пунктів. Та все ж воно багате своєю історією, своїми людьми, своїми постатями, що вносить характерну своєрідність його історії.
Однією з таких постатей, що стала символом боротьби і нескореності нашого краю у боротьбі за волю України є Москалюк Михайло –Спартан (1921-1950) -командир сотні УПА ім.М.Колодзінського.

Не дивлячись на велику кількість матеріалів, які останнім часом з'являються і висвітлюють боротьбу сотні Спартана, все ж знаходимо маловідомі сторінки в житті Михайла Москалюка. Однією з таких сторінок є служба Москалюка в Дружинах українських націоналістів /ДУН/, зокрема в його північній групі "Нахтігаль".
Саме в цьому відділі отримав військовий вишкіл і сформувався майбутній командир УПА - Спартан.
Тож я пропоную переглянути саме цей період життя Михайла Москалюка, щоб зрозуміти: з чого все почался і як з Михайла Москалюка народився Спартан
1939 рік пам'ятний приходом "перших" більшовиків, Михайло Москалюк як член юнацької сітки ОУН змушений з деякими своїми друзями (Микола Тороус, Михасюк Михайло, Якуб’як Михайло - с.Саджавка) покинути рідні Іванівці і податися на Захід. Дороговказом для нього був Декалог українського націоналіста.
Як член ОУН він вступає до військової формації - Дружини українських націоналістів /ДУН/.

Вшановуючи Іоанна Хрестителя, як найвеличнішого з пророків, церква присвятила Його пам'яті кілька днів у році. 7 липня святкуємо Різдво Предтечі, яке збігається з народним звичаєм святкування Івана Купала. Тісне переплетення християнських та язичницьких обрядів, багатство своєрідних звичаїв, ворожінь, пісень робить це свято особливим — його в різних кутках України святкують по-різному.

Головне мати міру і не забувати про піст, а також про те, що це свято — привід для молитви, а не тільки для забави.

З нагоди Дня Ангела вітаємо всіх хто носить ім’я ІВАН.


ОИ, НА ІВАНА
(з народного)
Ой, на Івана та й на Купала

Одна дівчина щастя шукала.

На чисту воду в річку пустила.

Пливи, віночку, пливи красивий,

Там зупинися, де ходить милий.

Поплив віночок та й зупинився...

Поїхав милий, там оженився.

Поїхав милий, взяв собі другу.
В серці залишив смуток і тугу.

Весна минула і літо сходить,

За мною інший хлопчина ходить.

За мною ходить, любов'ю мріє,

А в мене серце за другим мліє.

Пливи, віночку, та й не вертайся,

Де ходить милий —
з ним привітайся.

Там зупинися, де кручі обруч,

Любов і зрада не ходять поруч.

Поплив віночок та й не вертає,

Дівчина тужить, літа минають.

Якось мені поталанило мати можливість співпрацювати із дослідником історичного минулого с. Саджавки Василем ГЕРЕЄМ. Я був просто приголомшений тим скільки на одному ентузіазмі проведено роботи та зібрано матеріалів про мій рідний край. Безмежно приємно мати справу із такими людьми, як Василь Іванович.

Раніше мені не доводилось праціювати над подібними проектами, але дуже хочеться побачити і потримати в руках справжню книгу.

Та інформація із якою мені пощастило ознайомитись дійсно варта уваги не лише тих, чія доля якось пов'язана із Саджавкою, вона  є безцінним доказом істини, яка зводиться до того, що хто не знає минулого, той не вартий майбутнього.

В межах інформаційного проекту SADZHAVKA.ORG.UA ведеться робота по залученню всіх бажаючих до формування інформаційного джерела про наше рідне село.

Саджавка – зелена казка України. Хто один раз гостював у нашому мальовничому краї, той переконався у справедливості цих слів. Срібляться, б’ються дзвінко об стрімкі береги і розсипаються чистими краплями бурхливі хвилі річки Прут, ваблять до себе запашні ліси та шовкові долини нашого краю. Пройдіться гірськими стежками, вдихніть п’янкого смерекового повітря – і ви обов’язково приїдете ще не раз на побачення, до гостинних людей, щоб повніше відчути чарівність казки...

Юрій Іваночко

Ольга Кобилянська в Саджавці

Ольга Юліанівна Кобилянська-ще одна яскрава постать,яка милувалася красою Саджавки..

Документально встановлено, що вона бувала у селі Саджавка в 1918, 1928 і 1929 роках. Тут проживала з 1905 до 1941 р. її добра знайома, товаришка юних літ Марія Бобикевич (1859-1942 рр,) - дружина священика Сидора Бобикевича. Марія Бобикевич з роду Устияновичів, які приятелювали з родиною Кобилянських давно 

На фото: О.Кобилянська в центрі розмовляє з Марією Бобикевич.1929рік.