САДЖАВКА: сайт села в Інтернеті , капличка у Кубаївці і підготовка «Історії села»

Вельми приємна подія  В житті жителів Саджавки - відкриття сайту села в Інтернеті. - Ми давно, - розповів Саджавський сільський голова Олег КИСЛЯК, - мріяли про це. І ось віднедавна одержали змогу завдяки двом підприємливим саджавчанам Романові ГЕЛЕМБ’ЮКУ та Юрієві ІВАНОЧКУ подавати для всього світу інформацію про чудове українське село Саджавка.

Чим ще живе воно сьогодні? До яких сторін його життя долучається в теперішші найбільше орган місцевого самовряду­вання?

- Справ багато, - зізнається господар села. - Як і скрізь одні проблеми породжу­ють інші. Виконком сільської ради спіль­но з органом місцевого самоврядування долучаються до всього, бо не хочемо виглядати гіршими на фоні благополучних населених пунктів. От, скажімо, парафіян Кубаївки турбувало питання зовнішнього вигляду церковної споруди. - Так обшили її пластиком. А минулої неділі освятили в Кубаївці капличку, новозбудовану на по­жертви жителів цього села, а також Са­джавки, Коломиї та Надвірної. За якихось тиждень-два, нарешті, введемо в експлуа­тацію газову котельню в Саджавській загальноосвітній школі І-ІІІ ст.

Жителі Саджавки дуже невдоволені станом будівництва дамб - одного з етапів відновлювальних післяповеневих робіт. !х тут ще недофінансовано на кілька тисяч гривень. Але питання коштів - завдання не районного маштабу. Згадану проблему обговорить XIX сесія районної ради і, мож­ливо, знову намітять бодай якісь позитив­ні зрушення, щоб наступні повені не зни­щили того, що вже зроблено. Згаяний час може обернутися великою бідою.

Сільська рада та її керівництво нині обдумують кроки щодо ремонту будинку культури, де в центрі уваги кімната щастя. Для її прикрашення, а також для інших потреб закупили килимових доріжок на 4 тис. грн. Є бажання зробити її зразковою, щоб справляла найкращі враження не лишень для наречених, а й багатьох гостей. Поряд із цим триває художній розпис греко-католицької церкви.

Вогнищем цікавого дозвілля та відпо­чинку в Саджавці і далі є будинок куль­тури. Нещодавно він приймав учасників випускного вечора, тих, котрі цьогоріч закінчили Саджавську ЗОШІ-ІІІ ст. та їхніх батьків. Дещо пізніше тут звеселялися сільські парубки й дівчата на влаштова­ному святі молоді.

У контексті добрих справ Олег Кисляк відзначив і підготовку до 100-річчя сіль­ського храму УПЦ КП, видання книги "Істо­рія села Саджавка", яку творчі обдару­вання села готують до друку. Зібрано ба­гато цікавих фактів та матеріалів із життя мальовничого села над Прутом. Наше завдання - оформити їх в одну книгу та зберегти для нащадків.

Кожен із нас колись народився, а тому мабуть розумно стверджувати, що він живе. Але що значить жити, навіщо? В більшості тих, хто читає цей текст є очі. Очі то такий чудовий механізм у нашому організмі, через який ми розглядаємо світ у якому живемо.

А ще ми маємо властивість думати. Виходить, що дивлячись живим організмом через очі на світ, ми про щось думаємо. Думаємо ми навіть в перервах, коли кліпаємо. А-а-а-а... дійсно, ще ми маємо свідомість, хоча не відомо хто насправді кого має. Ми, тобто ти, я, ті, що коло тебе, і ті коло тих, що коло них, або просто свідомість кожного зокрема із такої точки зору намагається ідентифікувати все що нас оточує, як мінімум для того, щоб дати відповідь на питання „хто я, і навіщо?”.

Мабуть це правильно… хоча ні не правильно. А чому неправильно? А неправильно тому, що як показує практика тисячоліть, врешті-решт відповідь не знаходиться, а власник такої точки зору поступово перетворюється на виживаючого в таких умовах егоїста. Велика кількість таких егоїстів називається суспільством. Суспільство грає в гру під назвою „життя”. Загалом цікава гра, що захопивши увагу, повністю затягує у свої володіння. Саме там є злі, добрі, білі, чорні, нормальні й не дуже. А ще... ця гра без суті, замість переможців там лише переможені життям, а точніше без життя.

Хтось мудро зауважив, що кінець епохи це та мить, коли в людей закінчується віра в ілюзії, які становлять її суть.

Переважна більшість населення Саджавки на даний момент вважає себе християнами і, відповідно, навесні святкує найвизначніше своє свято – Воскресіння Ісуса або, як іще його називають – Великдень.

 

Пiсля днiв Великого посту, коли у духовному i тiлесному очищеннi перебуває кожен християнин, внутрiшньо вiдроджуючись разом з природою, що просинається вiд зимового вiдпочинку, прийшов до нас "Празникiв празник i Торжество iз торжеств".

 

Пасха Христова воiстину вважається найвеличнiшим чудом в iсторiї свiту, оскiльки своїм Воскресiнням Христос повернув усе, що ми втратили через грiхопадiння наших праотцiв, - поклав початок загальному воскресiнню.