Тривав урок якоїсь мудрої науки у 4-а класі. Ми сиділи за старими дерев’яними партами^*,зробленими ще за технологіями царя Тимка, і шурупаючи своїми малими звивинами в наших головах, просвічували себе новими знаннями із надією, що весь цей жах колись закінчиться...
Чи то волею долі, чи завдяки спільній молитві не лише 4-а класу, бо тоді там вчились три класи, але в якусь мить старі двері, із величезною під ними шпарою, скрипнули і розчинились, впустивши до класу не знайому, але з виду позитивну людину. Це була Катерина Федорівна Гелембюк. Все що вона розказувала видалось не до кінця зрозумілим, але інтригуючие-цікавим. Вона завітала до нас із пропозицію взяти участь у драматичному гуртку, що його очолювала. Хоч я це усвідомив значно пізніше, але особисто мене не стільки вразила перспектива стати великим артистом, скільки особиста харизма Катерини Федорівни, яка за якихось там пару хвилин повністю захопила наші малі серця.  Сіра буденність наповнилась спектром нових невідомих кольорів життя.
А далі було весело, цікаво і неймовірно захоплююче. Ми пізнавали мистецтво перетворення, мистецтво відчуття образів тих героїв, яких потім на сцені зустрічали оплесками і оваціями. І нехай не кожному дано талант від Бога бути асом драматургії, проте кожен із нас, покинувши стіни рідної школи і сьогодні плекає у своєму серці зернину щирої людяності, яка була посіяна там Катериною Федорівною.
Кожен урок із нею закінчувався ще й не встигнувши добре початись, ми засипали Катерину Федорівну нашими нескінченними „Чому?”. А вона щиро, ніби по-материнськи, ділилась із нами своїм життєвим досвідом, не залишаючи поза увагою нікого. Це велика Людина, яка доносила до нас розуміння тієї мудрості, що все геніальне – просте,  вчила думати серцем, бачити суть явищ, не обмежуючись поняттями, що їх визначають. Більше того вона демонструвала нам ту суть настільки доступно, що і сьогодні через багато років хочеться, як колись, постукати в її двері і прийти за мудрою порадою.
Скільки би не писав хороших слів про цю безмежно талановиту Людину, їх ніколи не вистачить, щоб вичерпно розказати яким скарбом в її особі ми володіємо.
Кажуть, що немає нічого постійного, все є таким, яким воно є. Все, постійно виходячи із тих умов, у яких існує без упину трансформується часом у щось нове. Тож нехай ці мої слова будуть тим, що сприятиме формуванню таких умов, які дозволять усвідомити нам ту істину, що її приносять у цей світ такі люди, як Катерина Федорівна, а їм краплиною натхнення!
______________________

^*Колись мені довелось вчитись у старій дерев’яній школі, яка раніше за багато років до того слугувала резиденцією священика с. Саджавка. Це історично відома та цінна споруда ще й тим, що свого часу в ній гостювала Ольга Кобилянська. На превеликий жаль цей будинок сьогодні, будучи в умовах нашої байдужості, майже знищений часом. Якщо так триватиме і далі, то в дуже близькому майбутньому на  даному місці, цій нашій байдужості, доречно буде збудувати монумент. Вона в нас дійсно Велика і варта уваги прийдешніх поколіть.