обов"язкова частина - розуміння. а якщо його немає, то довіряй-не довіряй - немає значення...

Тут автор права. я можу додати ще одне своє кредо: ВСЕ ПОНЯТЬ - ВСЕ ПРОСТИТЬ. (вибачте, що на російській мові)

Ревнивість... Ще здавна люди називали її доказом Кохання. Але на скільки ця "істина" є правильною? По-моєму зовсім навпаки - ревнивість є доказом нашої недовіри до коханої людини та нашої невпевненості в собі. І хоча часто ми стараємося приховати нашу недовіру, вона все-одно помітна. Потрібно вірити коханій людині. Хоча, з іншої сторони, існує приказка - довіряй, але перевіряй. Тим-більше коли наслухаєшся "різних історій". Та все-таки найголовніше в стосунках - довіра. Кохання без довіри, коханням не назвеш. Це моя думка, і мене ще ніхто не переконав в цьому. Якщо ви не можете довіряти коханій людині, а вона вам, то як можна назвати це справжнім коханням?! Справжніми вірними почуттями...ні, однозначно ні.... В першу чергу справжні стосунки будуються на довірі, повазі, почуттях.... Коли є справжні почуття, зразу відчуваєш людині, і таке як недовіра пропадає... А навіть якщо в Вас виникає таке відчуття недовіри, то я думаю потрібно задуматись, чи це справді любов, і навіть якщо саме з Вашого боку сильні почуття, то чи справді ви потрібні своїй другій половинці, якщо відчуваєте, що він чи вона можуть вам зрадити.... Кохайтеся, бо ми того варті :))))

Фактично любов і страх є є повними протилежностями.
Якщо хтось ревнує значить боїться втратити, тому виникає питання а що це за почуття тоді? А питання взагалі то спірне і почуття дійсно можуть бути, тільки в них присутній інформаційний шум, інородні об'єкти, які і створюють ці ревнощі.
Ввідкритим є питання довіри... що воно таке? Із чим його їсти... навіщо вона нам?

Знаєте, кажуть, "якщо ти задаєш собі питання чи ти ще любиш людину, то ти вже перестав її любити". так і з довірою - якщо ти починаєш задумуватись "вірю-не вірю", то вже, очевидно, не віриш, а лиш просто шукаєш виправдання. от тільки кому? можливо, собі?