Сьогодні в якійсь мірі круто бути патріотом України та свого краю, ми вільно можемо вивішувати жовто-блакитні стяги, одягати вишиванку, говорити й писати в соцмережах, що моsskali погані, а Путін і зовсім х…ло! Проте лише одиниці розуміють глибину всієї суті цього явища. Відстоювати свою незалежність потрібно не тому, що патріотом бути круто, чи тому що так десь пише. Для цього є більш важливі причини. Тут немає ніякої вищої математики, і аби правильно ідентифікувати себе варто лише знати про події, які відбувались не так уже й давно, та зачепили абсолютно все населення нашого краю.

Тоді, перед приходом перших совітів, як зараз активно і агресивно працювала кремлівська пропаганда під гаслами на кшталт «визволення братів з-під гніту польських панів та капіталістів», «возз’єднання українських земель в єдиній українській радянській державі» і багато наївних людей повірили. Симпатизували Червоній армії і через те, що її частини і з’єднання значною мірою складалися з етнічних українців.

Як свреджує багато джерел, прихід перших совітів було сприйнято досить тепло. Ніхто у Саджавці, ані всій Галичині загалом, навіть у страшних снах не могли уявити, як глибоко помилились і якою ціною будуть розбиті їхні мрії про краще життя після скасування панщини, та розпаду Польської держави.

Від каральної машини сталінського режиму, за підрахунками істориків, постраждав кожен десятий мешканець краю. Масові репресії проти інакодумців та «класово ворожих» суспільних верств поступово стали для населення своєрідною візитівкою нової влади замість фальшивої обгортки «визволителів».

Люди буквально чорною ненавистю зненавиділи совітів і втратили довіру до будь-яких “визволителів”, омріюючи справжню незалежність України.

В газеті Воля Покуття №9 від 07.08.1941 вдалося віднайти цікаву публікацію, у якій детально розповідається про святкування перших днів визволення нашого краю з-під большевицького володіння. Замітка опублікована в рубриці “В селах” під назвою “Свято в Саджавці”. Нижче фото сторінки із публікацією наводимо текст в оригіналі.

Село Саджавка гідно відсвяткувало перші дні визволення зпід большевицького володіння. На всіх будинках села повівали жовто-бла китні прапори, також німецькі й ма дярські. Написи „Слава Україні”, „Слава Героям”, „Боже Україну благослови” притягали увагу до рослого й дитини.

В суботу, 26 липня розпочато свято Службою Божою за поляглих у визвольній боротьбі і за жертви большевицького звірства. В церкві построїли могилу, вкриту зеленню і квітами березовий хрест з терновим вінцем. Почесну сторожу бі ля могили держали мадярські жовніри. Після Служби Божої панахида, відтак тиха 5-хвилинна молитва присутніх.

В неділю, 27 липня знову від правлено Службу Божу в наміренню повстання Української Держави. були присутні мадярські війська із своїм старшиною. По скінченню Служби Божої відбулася святочна академія, яку відкрив о. Михайло Костюк короткою, але змістовною промовою. Від Тимчасової Управи села говорив Михайло Андрійчук, від школи учитель Мирон Медвідь, від жіноцтва Анна Джигринюк, потім виступали діти зі своїми деклямаціями. На закінчення коротке слово отця пароха і гимн „Ще не вмерла Україна”. З радісними обличчями, з милим по чуванням народ почав розходитись домів. Та тут несподіванка на стрічу їм провадить наша поліція бувших депутатів і комсомольців з большевицькими портретами і прапорами. „Ганьба Сталінові і його прихвостням!” лунають оклики. На очах всіх людей червоний вогонь обняв брехливі книжки, портрети, червоні прапори. Не стало й сліду з комуністичних надбань.

В понеділок 28 липня, в день великого українського князя Володимира, відправлено Службу Божу, щоби Всевишній благословив всі христіянські народи, які пішли хресто носним походом проти комуни і до поміг їм осягнути повну перемогу над ворогом усього людства. К. М.

Титульне фото ілюстративне. Упорядкував Юрій Іваночко