“Високо під вершиною гори Діл, за Прутом, був повстанський бункер. Тут весною 1947 року загинула група повстанців, оточена підрозділами НКВС.

Було це 8 квітня, на Вербну неділю. Люди почули постріли, побачили дим. Криївка горіла. Хлопцям пропонували здатися живими. Двоє з них хворіли на тиф: Максим’юк Олексій (“Зимний”) і Федорчук Максим (“Дубок”). За хворими доглядав Максим’юк Микола (“Вівчар”). Напередодні їх провідував районний провідник “Сич” (Пеньківський Василь).

Хлопці без вагань вирішили: живими в руки ворога не здаватись, краще смерть. Але спочатку знищили книги та документи, щоб не дістались ворогові. Михайлу Палійчуку якимось чудом вдалося втекти…

Мертвих, обгорілих повстанців по землі волокли до човна (серед них були “Іскра”, “Сірий”, “Ворон”, “Бігун”, “Зимний”, “Дубок”, “Вівчар”, “Малий”, “Смішний”). А потім повезли в Ланчин в НКВС.

Людей зігнали впізнати мертвих, та ніхто не видав. Пізніше односельчани прийшли на місце трагедії і знайшли обгорілу книгу П. Куліша “Чорна рада” і ще сторінки невідомих книг.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Стрільці ОУН-УПА із Саджавки, які загинули в боях з окупантами.

На цьому місці зараз встановлено пам’ятний хрест”.

(Записали краєзнавці 6-А класу Саджавської ЗОШ у 2002 році).

Про цю подію писав Василь Герей у статті “Книга з криївки“

Шостого квітня, 1947року. В Саджавці ,на Ділу, біля Олениної стежки в криїці, загинули три повстанці:

Максим`юк Микола Васильович 1916р.н. «Вівчар», станичний,

Максим`юк Олекса Якович 1924р.н. «Зимний».

Федорчук Максим Дмитрович 1926р.н. «Дубок».

Два останні були хворі на тиф. Ніхто з них не здався і не просив пощади.

Після того, як облавники забрали їхні тіла, однаму хлопчаку вдалося з обгорілої криївки витягнути декілька книг, які читали повстанці.

Пропонуємо вам поглянути на фото книжки з повстанської  криївки. Це книга –”Календар-альманах за 1941рік”, на якій залишилася кров повстанців. Це книга ,що стала свідком їхньої загибелі.